ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО:
ЧАС ВИЖИВАТИ

Українські топ-політики залишаються пострадянськими, замість того, щоб бути модерними. Свідомо чи підсвідомо, своєю публічною лексикою вони промотують серед українців «цінності виживання», замість того, щоб стимулювати їх ставати самостійними, відповідальними, щасливими. 

Компанія NOKS FISHES та Центр досліджень публічної політики та комунікацій провели контент-аналіз публічних виступів лідерки партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко у вересні-листопаді 2017 р. Мета — визначити цінності, які культивує у своїх публічних промовах політик. Метод: контент-аналіз публічних промов Тимошенко через використання ціннісної шкали Рональда Інглхарта та Кристіана Вельцеля, яку можна зобразити як пряму координат, «полюсами» якої і є «цінності виживання» (відповідно, від’ємні, негативні значення) та «цінності самовираження». Автори концепту наголошують на тому, що «цінності виживання» характерні для авторитарних та поставторитарних суспільств, «цінності самовираження» притаманні суспільствам, де панують розвинуті демократичні політичні режими. До «цінностей виживання» автори цієї теорії пропонують зараховувати: економічну та фізичну захищеність, низьке відчуття щастя, низьку довіру до людей та політичну активність. Цінності самовираження» відповідно охоплюють такі пункти, як пріоритетність самовираження та якість життя, високе відчуття щастя, довіра до людей та політична активність. 

Парадоксальним — з точки зору цінностей — є частина дискурсу Тимошенко щодо політичної активності. Так, Юлія Володимирівна енергійно закликає українців до демонстрації активної політичної поведінки («політична активність» належить до «цінностей розвитку»). Але головною метою політичної активності українців має бути, на думку Тимошенко, не конструктивне та усвідомлене об’єднання громадян заради вивчення програм політичних сил та здійснення контролю щодо діяльності політиків та політичних партій, а виключно боротьба проти діючої влади, яка обумовила, як вважає політик, економічну та політичну незахищеність українців, шляхом обрання нової влади.

Отже, в принципі, позитивні заклики Тимошенко до українців уникати пасивності в політичному житті є занадто загальними, не містять інституційної конкретики, спрямовують суспільство лише до протесту проти діючої влади та концентрують увагу українців на їхній недостатній соціально-економічній захищеності (цінності виживання) замість акцентів на нових стандартах життя та способах їхнього досягнення (цінності розвитку).

Ще одна топ-тема Тимошенко — формування політичної недовіри до влади і, у першу чергу, — до президента Петра Порошенка та його оточенню. Юлія Тимошенко напряму звинувачує його та його команду у корупції, незаконному збагаченні, фальсифікації виборів тощо. Несхильність до колаборації демонструє Тимошенко в цілому до українського політикуму, заявляючи, про недовіру жодному політику. Відносною довірою Юлії Тимошенко користуються деякі політики та партії, як то: Саакашвілі, Добродомов, Наливайченко, Богомолець, а також меншою мірою «Самопоміч», «Свобода», міжфракційне об’єднання «Єврооптимісти».

Юлія Тимошенко (як і решта політиків-популістів) декларує недовіру політикам та політичним інститутам і висловлює довіру українцям, «простому народу». «Я можу вам сказати твердо, що зараз в цій ситуації поки новий президент повністю не поміняє Конституцію і всю систему життя суспільного нашого, нам треба покладатися лише на людей».

Згідно з  результатами нашого дослідження, у риториці Юлії Тимошенко переважають висловлювання, які продукують\підсилюють у населення відчуття нещастя. Наведемо лише деякі приклади. «Я переконана, що скорочується примусово населення України»; «І я говорю свідомо слово "геноцид", тому що де-факто те що роблять сьогодні з українським народом називається саме таким словом. Все, що сьогодні називають реформами, це пряме знищення української нації»; «Так от, саме головне, що результат цих ста сорока чотирьох реформ — це униніє, апатія і агресія». 

P.S. Чи свідомо Юлія Тимошенко підтримує у власній риториці «цінності виживання», домінування яких у світогляді українців, консервує нас у пострадянській дійсності? Вона, як політичний інтуіт, що, зосереджений на досягненні якнайкращого результату на президентських та парламентських виборах 2019 року, надає патернальному українському суспільству те, що більшість хоче чути. Такою, вочевидь, і приречена бути політична риторика одного з найвпливовіших українських політиків - потенційного переможця президентських виборів. 

Чи може дозволити таку риторику відповідальний політик — питання відкрите?